6 – 7 років – криза чи ні?

 

       Незалежно від того, коли дитина пішла до школи, у 6 чи 7 років, вона в певний момент свого розвитку проходить через кризу. Цей перелом може початися в 7 років, а може зміститися до 6 або 8 років. Криза – це норма, це добре, закономірно і необхідно. Змінюються інтереси, цінності дитини, стиль її життя. Криза 6 – 7 років – це період народження соціального „Я” дитини. Криза 6 – 7 років відокремлює молодший шкільний вік від дошкільного дитинства.  

      До вступу в школу діти уже мають шестирічний (семирічний) досвід навчання: спонтанно, самостійно або за допомогою дорослих – за ці роки вони вже багато чого навчилися. Цей процес був частиною їхнього життя, він підтримувався вродженою допитливістю дитини, її активністю, потребою нових вражень. На противагу цьому, шкільне навчання не спонтанний, а цілеспрямований, регламентований процес, що вимагає від дітей інших механізмів навчання. Зокрема, передбачається довільна діяльність, вольова регуляція поведінки, наполегливість, посидючість, терпіння й інші вольові якості. Але шестирічні діти за рівнем свого психічного розвитку залишаються дошкільниками. Вони зберігають особливості мислення, властиві дошкільному віку, у них переважає мимовільна пам’ять – запам’ятовує те, що цікаво, а не те, що потрібно запам’ятати. Шестирічки можуть займатися однією справою не більше 15 хвилин. Їм складно розвиватися в умовах твердої, формалізованої системи шкільного навчання. Включення дітей цього віку в навчальну діяльність вимагає особливих умов – „дошкільного” режиму, ігрових методів навчання тощо. Питання про навчання в першому класі дитини шести років повинно вирішуватися індивідуально, виходячи з її психологічної готовності до школи.      Незалежно від того, коли дитина пішла до школи, вона у певний момент свого розвитку проходить через кризу. Дитина зберігає багато дитячих якостей – легковажність, наївність. Але вона вже починає втрачати дитячу безпосередність, що помітно в поведінці. У школі вона здобуває не тільки нові знання й уміння, але й певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності дитини, стиль її життя. Дитина відкриває для себе значення нової соціальної ролі – школяра, навчальну мотивацію, пов’язану з оцінюванням. Навчальна діяльність стає провідною. Формування відповідної внутрішньої позиції докорінно змінює самосвідомість.

Криза 6 – 7 років – це період народження соціального „Я” дитини.

Батьки першокласника

         Не тільки дитина переживає кризу, але й батьки, тобто вся родина. Батьків у цей період хвилює той факт, що дитина належить не тільки їм, а й широкій соціальній системі – школі, яка теж впливає на малюка. На цьому етапі може зростати напруження в родині: у дитини – через включення її в новий колектив і зміну вимог; у батьків – тому, що „продукт їхньої виховної діяльності” виявляється об’єктом загального огляду. Завдання батьків – підтримати дитину й допомогти їй адаптуватися до нових соціальних умов, у яких з’являються труднощі:  — пов’язані з новим режимом дня (особливо це стосується дітей, які не відвідували дитячий садок);  — пов’язані з адаптацією дитини до класного колективу;  — пов’язані зі стосунками дитини з учителем, на які може накладатися стиль сімейного виховання в сфері дитячо – батьківських взаємин; — труднощі прийняття дитиною нових вимог з боку батьків. Початок навчання дитини в школі вимагає від батьків гнучкості й необхідності перегляду розподілу обов’язків у родині:   

     1.Хто, якщо буде потреба, відводитиме забиратиме дитину зі школи. 

  1. Хто допомагатиме дитині виконувати домашні завдання, і в чому повинна полягати допомога дорослих.
  2. Хто займатиметься розвитком дитини в позаурочний час (гуртки, музична та спортивна школа).
  3. Чи буде дитина відвідувати групу продовженого дня й чи буде з нею хтось вдома, якщо це не передбачається.
  4. Які вимоги будуть висувати до дитини як до учня й члена родини (рівень оцінювання шкільної успішності, домашні обов’язки).
  5. Хто ходитиме на батьківські збори і братиме участь у шкільному житті дитини.

        Від того, як вдається батькам домовитися у цих і багатьох інших питаннях, залежить успішність переживання родиною цього етапу життєвого циклу. Величезну роль у розвитку навчальної й пізнавальної мотивації відіграє здатність учителя підтримати ті природні потреби, які має першокласник за рахунок включення гри в навчальний процес, опори на уяву дитини, її здатність фантазувати. Діти відгукуються на те, що їм доступно, що приносить задоволення й радість. Це й створює позитивну мотивацію навчання, полегшуючи дитині перехідний період. Дитина повинна розуміти, що учитися – це одержувати знання, розвивати здібності, набувати практичних навичок, займатися осмисленою роботою. Учитися потрібно не заради оцінок, а для одержання нових знань. Тільки в цьому випадку малюк докладає зусиль, активно набуває корисних навичок й розвиває свій інтелект. 

Що розповісти майбутньому першокласнику про школу

        Батьки, готуючи сина або доньку до школи, звісно, розповідають, як їм там буде добре, як корисно, як цікаво (суцільні знаки оклику). Зрозуміти мам і татусів, звичайно, можна: їм хочеться створити в дитини позитивне очікування. І першокласник, окрилений цими словами, справді, охоче йде до школи і сідає за парту, пильно дивиться на вчительку… Але! Варто йому зрозуміти, що тут, у школі, є свої суворі „не можна” й „треба”, свої вимоги й заборони, як картина відразу змінюється – для більшості дітей. Батьки обіцяли, що дитині буде цікаво й весело, а вона насправді сумує, і втомлюється, і не все в неї виходить… На думку дитини – батьки її обдурили. Що ж робити? Змістити акценти. Просто розповісти про те, як добре вчитися в школі, що там роблять, яка в цьому користь; дати дитині інформацію для роздумів. Завдання батьків – розповісти про школу так, щоб дитина хотіла бути разом з іншими, хотіла добре вчитися. Бажання —  велика сила, воно допоможе дитині внутрішньо зібратися. 

Навчіть дитину долати розчарування   

     Розчарування – це ціла гама негативних емоцій: безсилля, безнадійність, розгубленість. І все охоплює дитину, коли вона розуміє, що її очікування не збулися. Що протиставить цьому – Надію. „Так, ти помилився… так, тобі не пощастило… так, у тебе щось не вийшло… Але з будь – якої ситуації є вихід, і тільки від тебе залежить, як далі будуть складатися стосунки, як підуть твої справи” – дитина повинна повірити в це. Коли дитина йде до школи батьки орієнтують її на успіх. Це правильно. Але дитину потрібно підготувати до того, що будуть і розчарування. Обов’язково будуть і невдалі відповіді біля дошки, і „завалені” контрольні, і приятелі, які підвели… Будуть такі моменти, коли вона відчує себе несправедливо скривдженою, безпомічною, розгубленою маленькою істотою. Тому що вона починає входити у велике життя. Дитина повинна навчитися долати все це, спочатку за допомогою дорослих, а потім – самостійно.     Розчарування можна зупинити, а може стати позитивним стимулом, поштовхом до нових рішень і дій. По суті, якою стане дитина, багато  в чому залежить від того, як батьки реагуватимуть на дитячі переживання і як дитина навчиться справлятися зі своїми неприємностями.       Якщо ваша дитина непосидюча, часто відволікається, коли робить домашнє завдання.У першому – другому класі в дітей ще не розвинена довільна поведінка, тобто вміння діяти активно, самостійно, без підтримки з боку дорослих. Пропонуємо два способи, як цього домогтися – просто й ефективно.    

Секундомір       Ви сідаєте поруч, берете в руки секундомір. А дитина робить уроки. Щойно дитина відволікається, ви вмикаєте секундомір. Потім можна підсумувати згаяний час.      Результат дітей дуже вражає. Відразу ж зникає запитання „Чому так довго роблять уроки?”. Це наочне покаже, куди витрачається час. Щойно вмикається секундомір, дитина повертається до праці. Спочатку можна сидіти поруч, а потім збоку (але не забувайте спостерігати).    

Пісковий годинник        Даєте завдання, перевертаєте пісковий годинник і йдете. Чому це працює? Тому що це наочно. Дитина бачить, як „тече” час, це допомагає їй регулювати темп своєї діяльності. Самій. У цей період дитина відчуває суттєве розумове навантаження. Тому не перевантажуйте її численними гуртками  й секціями. Нехай дитина після школи гуляє на свіжому повітрі, увечері  робіть її масаж, а на ніч розповідайте „чарівні” історії.     Дуже важливий емоційний контакт батьків із дитиною. Постарайтеся приділяти більше уваги своїй дитині, особливо в перший рік навчання: допомагайте виконувати домашні завдання , хваліть, обіймайте і радійте разом із нею. Любіть своє дитя не за гарні оцінки, а за те, що воно є – не таке, як інші, бажане , неповторне, особливе, унікальне!

Залишити відповідь

Ви можете використовувати ці HTML теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.