Криза 3-х років

Криза 3-х років

            На підході до кризи присутня чітка когнітивна симптоматика: гострий інтерес до свого зображення в дзеркалі; дитина спантеличується своєю зовнішністю, зацікавлена тим, як вона виглядає в очах інших. У дівчаток інтерес до нарядів; хлопчики починають проявляти заклопотаність своєю ефективністю, наприклад, в конструюванні. Гостро реагують на невдачу.

 Криза 3-х років належить до гострих. Дитина некерована, впадає в лють. Поведінка майже не піддається корекції. Період важкий як для дорослого, так і для самої дитини.

Негативізм – реакція не на зміст пропозиції дорослих, а на те, що воно йде від дорослих. Прагнення зробити навпаки, навіть всупереч власному бажанню.

Упертість. Дитина наполягає на чомусь не тому, що хоче, а тому, що вона цього зажадала, вона зв’язана своїм первинним рішенням.

Норовистість. Вона безособова, направлена проти норм виховання, способу життя, який склався до трьох років.

Свавілля. Прагне все робити сама.

Протест-бунт. Дитина у стані війни і конфлікту з тими, що оточують.

 Симптом знецінення виявляється у тому, що дитина починає лаятися, дратувати і обзивати батьків.

Деспотизм. Дитина примушує батьків робити все, що вона вимагає. По відношенню до молодших сестер і братів деспотизм виявляється як ревнощі.

         Криза протікає як криза соціальних відносин і пов’язана із становленням самосвідомості дитини. З’являється позиція «Я сама».  Дитина пізнає відмінність між «повинна» і «хочу».

         Якщо криза протікає мляво, це говорить про затримку в розвитку афектної і вольової сторін особи. У дітей починає формуватися воля, яку Е.Ериксон назвав автономією (незалежністю, самостійністю). Діти перестають потребувати опіки з боку дорослих і прагнуть самі робити вибір. Відчуття сорому і невпевненості замість автономії виникають тоді, коли батьки обмежують прояви незалежності дитини, карають або висміюють всякі спроби самостійності.

 Зона найближчого розвитку дитини полягає в отриманні «можу»: вона повинна навчитися співвідносити своє «хочу» з «повинна» і  «не можна» і на цій основі визначити своє «можу». Криза затягується, якщо дорослий стоїть на позиції «хочу» (вседозволеність) або  «не можна» (заборони). Слід надати дитині сферу діяльності, де б вона могла проявляти самостійність.

 Ця сфера діяльності – у грі. Гра з її особливими правилами і нормами, які відображають соціальні зв’язки, служить для дитини тим «безпечним островом, де вона може розвивати і апробовувати свою незалежність, самостійність» .

Чим більш дорослим стає ваш малюк, тим більше «сюрпризів» з´являється в його поведінці. Після перших катаклізмів того етапу, коли дитині виповнився рік і він проявив прагнення до самостійності і незалежності, наступив відносно спокійний період. Але пройшов час, і спокій змінився черговою кризою, що в психології отримав назву «Криза трьох років».

У цей період найголовніше завдання, яке вирішує маленька людина, — це необхідність самостверджуватися в світі, довести свою самостійність і незалежність. «Я сам» — такі слова супроводжують кожен крок дитини. І це не примха, а життєва необхідність.

         Таким чином, криза трьох років — це період у житті малюка, коли він за всяку ціну повинен довести право на самостійність рішень, на власні бажання і потреби, які не залежать від волі дорослих, що його оточують. Причому, якщо дитині не вдається переконати в цьому, в першу чергу, самого себе, то в подальшому житті йому буде дуже важко.

 У цей період відбувається повна перебудова відносин дитини з дорослими, які його оточують. Криза трьох років — це ламання сталих взаємин для того, щоб побудувати нові форми відносин між дитиною і дорослим. До кінця раннього віку у малюка виникає тенденція до самостійності, що знаменує собою не тільки появу цієї самостійності, помітної зовні, але й одночасне відділення дитини від мами. До цього малюк сприймав маму як частину себе. Тепер він відчув себе самостійною окремою людиною.

 Знову батьки зі здивуванням спостерігають прояви упертості, неслухняності, свавілля, протесту, бунту, а іноді навіть деспотизму з боку малюка. І якщо у віці одного року дитина просто робила, або, принаймні, намагалася робити все по-своєму, то тепер така поведінка супроводжується словами «Я сам». І дійсно, дитина намагається все робити самостійно або, ще частіше, робить навпаки: коли звуть обідати, відповідає не «хочу», коли пропонують збиратися на прогулянку, стверджує, що хоче їсти і тому подібне.

 Що ж відбулося? А має місце те, що дитина вперше усвідомила себе як особа, відокремила себе від батьків. Малюк раніше не міг ні попити, ні поїсти, ні піти кудись без мами. Тепер його руки та ноги стали спритні та слухняні – він отримав фізичну самостійність. Він може піти на кухню і з’їсти печива, яке лежить на столі. Може дістати з полички те, що йому потрібно. Може сказати, чого хоче і взагалі – виразити власну думку. А з фізичною самостійністю поступово приходить і психологічна, коли дитина усвідомлює свої нові вміння та можливості. Ривок фізичного розвитку, який зробила дитина, провокує ривок психологічного розвитку. Відтепер він сам прагне стати дорослим, діяти так, як діють старші. Зазвичай, це йому не завжди вдається, тому і викликає протест і негативізм. Дитина відмовляється підкорятися вимогам, які ставлять дорослі, наполягає на власній думці, на своєму рішенні, іноді це буває схоже на те, що дитина оголосила війну батькам і протестує проти всіх сталих правил і звичаїв, які існували раніше.

         Що можуть зробити батьки? Проявити максимум терпіння, надати дитині якомога більше самостійності в тих сферах, де це можливо. Таким чином, малюкові потрібно більше свободи дій. Звичайно ж, зараз все по-іншому, малюк вже достатньо дорослий, щоб його можна було просто відвернути від негайного здійснення якогось конкретного бажання. Тепер, коли у дитини вже є сприйняття себе як особи, реальне бачення своїх власних «хочу», його наміри стають свідомими. Таку маленьку людину вже неможливо «перемкнути» на щось інше. Керувати поведінкою трирічного малюка стає набагато важчим. Відтепер не можна просто нав´язувати йому свою волю, звичайно, мова не йде про крайні випадки, наприклад, коли прояв самостійності може нашкодити дитині.

         Як діяти в таких ситуаціях? Надати синові або дочці право вибору, можна заздалегідь попереджати малюка, наприклад, про те, що «скоро ми підемо гуляти, ти завершуй гру і починай збиратися». Побачите, що незабаром ваша дитина дійсно буде готова відправлятися на прогулянку.

         Фахівці встановили, що якщо батьки заохочують бажання малюка самостійно ухвалювати рішення і надають йому можливість вільного вибору, він швидше починає поводитися відповідальніше, а значить і створює батькам менше тривог щодо особистої безпеки. Малюк сам може вирішити, чи буде їсти «добавку» каші, якими іграшками хоче зараз гратися, що малюватиме, залишиться удома з татом або піде разом з мамою в магазин. Звичайно ж, певні рамки з боку дорослих необхідні, адже у малюка ще недостатньо розвинений самоконтроль і він не вміє визначати потенційно небезпечні ситуації, тому не завжди може уберегтися від невдач, а іноді і травм. Але уміння дитини передбачати небезпеку — це та навичка, яка вимагає цілеспрямованого навчання і формування. Дитина оволодіває всім необхідним на власному досвіді. І якщо такого досвіду вона не отримає, то просто не знатиме, що голка — гостра, вогонь — пече і тому подібне. Хай малюк спробує пальчиком доторкнутися до кінчика голки і відчує, що йому боляче, наступного разу обережно поводитиметься з цим предметом. Аналогічно дитину потрібно вводити і в світ інших небезпечних речей. Пам´ятайте, що важливо не вберегти малюка від падіння, адже це просто неможливо, оскільки ніхто з батьків не зможе бути з дитиною постійно, але якщо ми навчимо дитину бути обережною, або, іншими словами, пояснимо, як правильно падати, то тоді можна бути впевненим у тому, що вона не піддаватиметься зайвий раз небезпеці.

 Такі елементарні навички самостійності дозволять виховати у малюка відчуття упевненості в собі, і це стане дуже корисним вже в найближчому майбутньому, якщо він піде в садок.  Найважливіше, що відбувається з вашим малюком у період від року до трьох, — це початок становлення особистості. Перші, майже невидимі, кроки в цьому напрямі відбуваються вже в рік. Але з початку другого року життя процеси в розвитку особи стають інтенсивнішими: дитина, як ми вже говорили, починає відокремлювати себе від дорослого. Усі симптоми кризи трьох років свідчать про те, що у дитини з´явилося бажання проявити власне «Я», і вона шукає привід, щоб протиставити себе дорослому.

 Через певний час після проявів «кризової» поведінки, випробувавши терпіння батьків, дізнавшися про певні межі дозволеного в своїй поведінці, ваш малюк, вже набагато самостійніший і доросліший, продовжує розвиватися і змінюватися, але відбувається це на вищому рівні.

 У цьому віці виникає тенденція до самостійної діяльності, яка, разом з тим, схожа на діяльність старших, — адже батьки виступають для малюка зразком, і він хоче діяти, як вони. Усвідомивши себе, свої бажання, дитина вперше починає осмислено хотіти їх реалізувати. А це — перший крок назустріч дорослості.

Ознаки кризи трьох років

Ознаки, за якими визначають настання кризи трьох років, складають так зване «семизір’я». Усвідомлюючи, що означає кожна складова цього семизір’я, можна успішніше допомогти дитині перерости даний етап розвитку, а також зберегти здоровою нервову систему — і дитячу, і власну.

  1. Негативізм

 Це негативна реакція, пов’язана зі ставленням однієї людини до іншої. Дитина відмовляється взагалі підкорятися певним вимогам дорослих. Негативізм слід відрізняти від звичайної неслухняності, адже дитина не слухається вас не тому, що їй так хочеться, а тому, що в даний момент не може вчинити інакше.

 У загальному сенсі негативізм означає прагнення дитини суперечити, робити навпаки тому, що їй говорять. Дитина може бути дуже голодна або дуже хотіти послухати казку, та вона відмовиться лише тому, що дорослий їй це пропонує.

 Відмовляючись від вашої пропозиції або прохання, вона «захищає» своє «Я». У разі різкої форми негативізму справа доходить до того, що можна отримати протилежну відповідь на будь-яку пропозицію, зроблену авторитетним тоном. Наприклад, дорослий дитині заявляє авторитетно: «Ця сукня чорна»,— і отримує у відповідь: «Ні, вона біла». А коли говорять: «Сукня — біла», дитина відповідає: «Ні, чорна».

  1. Упертість

 Упертість полягає в тому, що дитина наполягає на своєму рішенні. Тут відбувається виділення особи і висувається вимога, щоб на цю особу зважали. Висловивши власну точку зору або попросивши про щось, трирічний малюк дотримуватиметься свого, що б там не було. Чи так він бажає виконання «заявки»? Можливо. Та, швидше за все, вже не дуже або взагалі давно не бажає. Але як же малюк зрозуміє, що на нього зважають, що до його думки прислухаються, якщо ви вчините по-своєму? Упертість не слід змішувати з наполегливістю.

  1. Норовистість

 Близька до негативізму й упертості, але має специфічні особливості. Норовистість є більш загальною і безособовою за характером. Норовистість, на відміну від негативізму, — це загальний протест супроти звичного способу життя, норм виховання. Дитина незадоволена всім, що їй пропонують.

  1. Свавілля

 Прагнення до незалежності від дорослого. Дитина сама хоче щось робити. Частково це нагадує кризу першого року, але там дитина прагнула до фізичної самостійності. Тут йдеться про глибші речі — про самостійність наміру, задуму. Свавільний малюк приймає лише те, що він вирішив і задумав сам. Це своєрідна тенденція до самостійності, але гіпертрофована і неадекватна спроможностям дитини. Неважко здогадатися, що така поведінка викликає конфлікти і сварки з тими, хто оточує дитину.

  1. Знецінення

 Знецінюється все те, що раніше було цікавим, звичним, дорогим. Улюблені іграшки в цей період стають поганими, ласкава бабуся — осоружною, батьки — злими. Дитина може розпочати лаятися, обзиватися (відбувається знецінення старих норм поведінки), зламати улюблену іграшку або порвати книжку (знецінюються прихильності до дорогих раніше предметів) і так далі.

  1. Протест-бунт

 Краще за все цей стан можна охарактеризувати словами відомого психолога Л. С. Виготського: «Дитина перебуває у стані війни з тими, хто її оточує, у постійному конфлікті з ними».

  1. Деспотизм

 Ще нещодавно ласкавий малюк у віці трьох років нерідко перетворюється на справжнісінького сімейного деспота. Він диктує всім свої норми і правила поведінки: чим його годувати, у що одягати, кому можна виходити з кімнати, а кому не можна, що робити одним членам сім’ї, а що — іншим. У разі, якщо в сім’ї ще є діти, деспотизм починає набувати ознак загострених ревнощів. Адже, з погляду трирічного карапуза, його брати або сестри взагалі не мають у сім’ї жодних прав.

         Перераховані особливості кризи трьох років можуть привести багатьох дорослих у розпач. Проте все, зрозуміло, не так страшно. Стикаючись із подібними проявами, дорослі повинні твердо пам’ятати про те, що зовнішні негативні ознаки — це лише зворотний бік позитивних складових змін особистості, головний і основний сенс будь-якого критичного віку. У кожен період розвитку дитина має особливі, притаманні лише даному віку потреби, засоби, способи взаємодії зі світом і усвідомлення себе. З часом, виконавши свою роль, вони повинні поступитися місцем новим — абсолютно іншим, однак єдино можливим в ситуації, що змінилася. Виникнення нового обов’язково означає відмирання старого, відмову від уже опанованих моделей поведінки, взаємодії з навколишнім світом. І в періоди криз, як ніколи раніше, відбуваються різкі, значні зрушення і зміни в особистості дитини.

         Дитині важливо на цьому рівні розвитку, щоб дорослі обов’язково поводилися відповідно до тієї позиції, яку нони займають у соціальній структурі. Дитина вже точно виконує спою роль. У діалозі вона веде не будь-яку, а саме свою партію, і при цьому має на увазі всю ситуацію, де враховуються також інші позиції. Всі симптоми кризи трьох років свідчать про те, що у дитини з’явилося бажання проявити своє «Я», дитина сама шукає нагоду протиставити себе дорослій людині. У всіх цих ситуаціях дитина сама формує своє «Я».

         З новоутворень кризи трьох років виникає тенденція до самостійної діяльності, схожої на діяльність дорослого, адже дорослі виступають для дитини як зразки, і дитина хоче діяти, як вони. Отже, тільки-но дитина усвідомлює власну самість, стосунки малюка з дорослим переходять на якісно новий рівень.

 На жаль, для багатьох дорослих те, наскільки дитина є гарною, безпосередньо залежить від міри її слухняності. У період кризи на це сподіватися не варто. Адже зміни, що відбуваються усередині дитини, не можуть проминути непомітно, не проявивши себе в поведінці та стосунках з тими, хто оточує дитину.

Що ж нового набуває дитина?

Головний зміст кожної вікової кризи — це формування новоутворень, тобто виникнення нового типу стосунків дитини з дорослими, зміна одного виду діяльності іншим. Наприклад, після народження відбувається пристосування малюка до нового для нього середовища, формування реакцій на це середовище. Новоутворення кризи одного року — становлення ходьби і мовлення, виникнення перших актів протесту на «небажані» дії дорослих. Для кризи трьох років, згідно з дослідженнями учених і психологів, найважливішим новоутворенням є виникнення нового відчуття «Я» та «Я сам».

         За перші три роки свого життя маленька людина освоюється у навколишньому світі, звикає до нього і виявляє себе як самостійна психічна істота. У цьому віці настає момент, коли дитина ніби узагальнює весь досвід свого раннього дитинства, і на основі реальних досягнень у дитини складається власне ставлення до себе, з’являються нові характерні риси. До цього віку все частіше ми можемо чути від дитини займенник «я» замість власного імені, коли вона говорить про себе. Здавалося, нещодавно малюк, що дивиться в дзеркало, на питання «Хто це?» гордо відповідав: «Це Рома». Зараз він говорить: «Це я», розуміє, що це він зображений на власних фотографіях, що це його, а не якогось іншого малюка, замурзане обличчя посміхається із дзеркала. Дитина починає усвідомлювати себе як окрему людину зі своїми бажаннями й особливостями, отже, з’являється нова форма самосвідомості. Правда, усвідомлення «Я» трирічного карапуза ще відрізняється від нашого. Воно орієнтоване не всередину себе, а зовні: оцінка свого досягнення і зіставлення її з оцінкою тих, хто його оточує.

Усвідомлювати своє «Я» малюк починає під впливом зростаючої практичної самостійності. Саме тому «Я» дитини так тісно пов’язане з поняттям «Я сам». Змінюється ставлення дитини до навколишнього світу: тепер малюком рухає не лише бажання пізнавати нове, опановувати дії та навички поведінки. Навколишня дійсність стає сферою самореалізації маленького дослідника. Дитина вже випробовує свої сили, перевіряє спроможності. Вона утверджує себе, і це сприяє появі дитячої самолюбності — найважливішого стимулу до саморозвитку і самовдосконалення.

         Кожен з батьків і вихователь, напевно, не раз стикався із ситуацією, коли швидше й зручніше було зробити щось за дитину: одягнути її, нагодувати, відвести в потрібне місце. До якогось віку це проходило «безкарно», але з трьох років збільшена самостійність може досягти тієї межі, коли малюку просто життєво необхідно випробовувати, робити все це самому. При цьому дитині важливо, щоб дорослі серйозно ставилися до її самостійності. І якщо дитина не відчуває, що на неї зважають та шанують її думку і бажання, вона починає протестувати. Вона бунтує супроти існуючих рамок, супроти колишніх стосунків. Це саме той вік, коли починає формуватися воля і пов’язані з нею якості — незалежність, самостійність.

         Зазвичай давати трирічному малюку право на повну самостійність аж ніяк неможливо: адже, вже багато що освоївши для свого віку, малюк ще не повністю усвідомлює свої можливості, не вміє висловлювати думки, планувати. Однак важливо відчути переміни, що відбуваються в дитині, зміни в її мотиваційній сфері й ставленні до себе. Тоді критичні прояви в цьому віці, характерні для людини, що росте, можуть бути полегшені. Стосунки дитини з батьками повинні увійти до якісно нового русла і бути засновані на повазі та терпінні батьків. Змінюється і ставлення дитини до дорослого. Малюк сприймає дорослого вже не просто як джерело тепла і турботи, але і як взірець для наслідування, втілення правильності й досконалості.

 Намагаючись одним словом описати те найважливіше, що набуває дитина унаслідок кризи трьох років, можна його назвати гордістю за досягнення. Це є цілком новим комплексом поведінки, в основі якої лежить ставлення до дійсності, до дорослого, що склалося у дитини упродовж раннього дитинства, обумовлене власними досягненнями. Суть нового поведінкового комплексу полягає ось у чому: по-перше, дитина починає прагнути до досягнення результату своєї діяльності — настирливо, цілеспрямовано, незважаючи на складнощі та невдачі, що зустрічаються. По-друге, з’являється бажання продемонструвати свої успіхи дорослому, без схвалення якого ці успіхи значною мірою втрачають свою цінність. По-третє, в цьому віці з’являється загострене почуття власної гідності — підвищена образливість, несподівані емоційні спалахи, чутливість щодо визнання досягнень батьками, бабусями й іншими значущими і важливими в житті малюка людьми.

Криза трьох років і що ховається за зовнішніми проявами маленького вередуна і бешкетника? Адже це, допоможе сформувати вам правильне ставлення до того, що відбувається: малюк поводиться так погано не тому, що він сам «поганий», а просто тому, що не може по-іншому. Розуміння внутрішніх механізмів допоможе вам з більшим терпінням ставитися до такої дитини.

 У складних ситуаціях розуміння може виявитися недостатнім, щоб впоратися з «примхами» і «скандалами». Тому краще заздалегідь підготуватися до можливих складнощів: як кажуть, «важко в навчанні, легко в бою».

Основні прояви кризи, що особливо турбують вихователів і батьків, зазвичай полягають у так званих «афективних спалахах» — істериках, сльозах, примхах. Зазвичай подібне може відбуватися і в інші, «стабільні», періоди розвитку, але тоді це трапляється набагато рідше і з меншою інтенсивністю. Рекомендації ж, як поводитися в таких ситуаціях, будуть ті самі: нічого не робити і не вирішувати доти, поки малюк повністю не заспокоїться. Про всяк випадок треба мати у запасі кілька способів того, як можна заспокоїти малюка. Краще за все просто ігнорувати такі сплески негативних емоцій або реагувати на них якомога спокійніше. Даний спосіб дуже гарний, якщо… він спрацьовує. Дійсно, знайдеться чимало малят, які здатні «битися в істериці» подовгу, і мало хто витримає цю картину. Тому корисним буде «пожаліти» дитину: обійняти, посадити на коліна, погладити по голівці. Зазвичай даний спосіб спрацьовує безвідмовно, та зловживати ним не варто. Адже дитина звикає, що її сльози і примхи викликають «позитивне підкріплення». А звикнувши, вона використовуватиме їх як можливість отримати додаткову «порцію» ласки й уваги. Істерику, що тільки починається, краще за все зупиняти простим переключенням уваги. Трирічні малята дуже жваво реагують на все нове, отже, нова іграшка, мультик або пропозиція зайнятися чимось цікавим може зупинити конфлікт і зберегти ваші.нерви.

 Три роки — це розвиток самостійності, перше розуміння того, «що я собою являю і значу в цьому світі». Адже ви хочете, щоб із маляти виросла здорова людина з адекватною самооцінкою, упевнена у власних силах. Усі ці якості закладаються саме тут і  зараз — шляхом спроб, досягнень і помилок. Дайте можливість малюкові робити помилки тут і зараз, на ваших очах. Це допоможе йому в майбутньому уникнути безлічі серйозних проблем. Для цього ви самі повинні побачити в ньому самостійну людину, яка має право йти своїм шляхом і бути зрозумілою. Було встановлено: якщо батьки обмежують прояви незалежності дитини, карають або висміюють її спроби самостійності, то розвиток маленької людини порушується: і замість волі, незалежності формується загострене почуття сорому і невпевненості.Зазвичай свобода — це не потурання. Визначте для себе і поясніть дитині ті межі, виходити за які не слід. Наприклад, не можна грати на проїжджій частині вулиці, не можна порушувати режим дня, не можна самому вирушати на прогулянку і так далі. Дотримуватися цих правил ви повинні за будь-яких обставин.

Право на власне рішення — одна з основних ознак того, наскільки вільними ми відчуваємо себе в тій чи іншій ситуації. Таке саме сприйняття дійсності й у трирічного малюка. Більшість негативних проявів кризи трьох років — це результат того, що маля не відчуває свободи у власних рішеннях, діях, вчинках. Зазвичай відпускати трирічного карапуза у «вільний політ» було б безглуздям, але можливість самому приймати рішення йому бажано надати. Це дозволить дитині сформувати потрібні в житті якості,, а вам — впоратися з деякими негативними проявами кризи трьох років. Малюк на всі пропозиції говорить «ні», «не буду», «не хочу»? Тоді, наскільки це можливо, не примушуйте його! Запропонуйте йому два варіанти: малювати фломастерами або олівцями, грати в пісочниці або в альтанці, їсти із синьої або із зеленої тарілки. Ви збережете нерви, а дитина отримає задоволення й упевненість в тому, що на її думку зважають.

 Малюк упирається, і ви не можете ніяк переконати його? Спробуйте «інсценувати» такі ситуації в «безпечних» умовах, в процесі гри. Адже якщо малюку вдається відстояти свою точку зору, він отримує упевненість у своїх силах, значущості власної думки. Упертість свідчить про початок розвитку волі, прагнення досягнення поставленої мети. Тож у ваших силах скерувати розвиток у дитини певних рис характеру у відповідному напрямку.

 Варто також згадати і про відомий прийом маленького упертюха «зробити навпаки». Втомившись від нескінченних «ні», «не хочу» і «не буду», інколи буває корисно енергійно переконувати дитину у протилежному тому, до чого ви прагнете. Наприклад, «ні в якому разі не лягай в ліжко», «ти не повинен спати», «не їж цей суп». З маленьким впертим трилітком цей спосіб нерідко спрацьовує. Але чи варто ним користуватися? Навіть з позиції стороннього спостерігача він виглядає вельми неетично: дитина — така ж людина, як і ви, однак, користуючись своїм становищем, досвідом, знанням, ви ошукуєте і маніпулюєте нею. Окрім питання етичності, тут можна пригадати і інший момент: криза сприяє розвитку особистості, формуванню характеру. Чи навчиться чогось нового дитина, яку постійно «обдурюють»? Чи розвине вона в собі потрібні якості? Сумнівно.

Гіпертрофована самостійність — одна з особливостей кризи трьох років. Малюк хоче все робити сам, зовсім не замислюючись над тим, чи відповідають його бажання власним можливостям. Навчитися співвідносити «можу» і «хочу» — це завдання його розвитку на найближчий час. Й експериментувати вона буде постійно і в різних обставинах. А дорослі своєю участю в таких експериментах можуть реально допомогти дитині швидше подолати кризу, зробити її менш болісною і для самого малюка, і для тих, хто його оточує. Це можна робити й під час гри. Гра з її особливими правилами і нормами, що відображають соціальні зв’язки, дозволяє малюку випробувати свої сили, набути необхідних навичок і побачити межі своїх можливостей.

         Усе добре в міру. Чудово, якщо близько трьох років ви помітили у малюка ознаки кризи, яка щойно розпочинається. Ще краще, коли через якийсь час ви з полегшенням знову упізнаєте ласкаву і поступливу дитину, що стала трохи дорослішою. Але трапляються ситуації, коли криза з усіма її негативізмами та іншими прикрощами аж ніяк не настає. Батьки, які ніколи не чули і не замислювалися ні про які кризи розвитку, лише радіють. Безпроблемна невередлива дитина — що може бути краще? Але її батьки й вихователі, які усвідомлюють важливість криз розвитку, не помічають жодних ознак «віку норовистості» у малюка трьох — трьох з половиною років, починають турбуватися. Існує думка, що якщо криза протікає мляво, непомітно, то це свідчить про затримку в розвитку афективної і вольової сторін особистості. Тому освічені дорослі починають спостерігати за малюком із посиленою увагою, намагаються «на порожньому місці» розшукати хоч якийсь прояв кризи, здійснюють походи до психологів і психотерапевтів.

 Їхня турботливість має рацію. Дуже добре, якщо дитину обстежить фахівець, який скаже, що на основі спеціальних досліджень було встановлено, що є діти, які в три роки майже не виявляють негативних проявів. А якщо й виявляють, то вони минають так швидко, що оточуючі можуть їх навіть не помітити. Вважати, що це якось негативно позначиться на психічному розвитку або становленні особистості, безпідставно. Адже в кризі розвитку головне не те, як вона протікає, а те, до чого вона призводить. Тому основне завдання батьків ів такій ситуації — стежити за появою нового в поведінці дитини: формуванням волі, самостійності, гордості за досягнення. Звертатися до фахівця варто, якщо ви не бачите всього цього у дитини.

 Внаслідок подолання кризи трьох років дитина раптом починає розуміти, що у неї є дві ноги, на які вона сама може одягнути чоботи своїми руками, що вона може стукати кришкою каструлі об стіл і видобувати при цьому гучні звуки. Дитина ніби наново — вже не очима батьків, а своїми власними — починає дивитися на навколишній світ і вибудовувати його для себе, вже усвідомлюючи і виокремлюючи себе в цьому світі.

Залишити відповідь

Ви можете використовувати ці HTML теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.