Навчаємо дитину програвати

        Діти стикаються з поразками на різних етапах дорослішання. Проте зазвичай вони не вміють програвати, оскільки дорослі налаштовують їх лише на перемогу. У такому разі навіть незначна невдача для дитини може перетворитися на проблему. Що ж робити з розчаруванням, злістю, соромом, які з’являються через нереалізовані задуми? Як виховувати в дитини вміння працювати над власними невдачами, самовдосконалюватися й адекватно реагувати на поразки?

Кожна дитина прагне, щоб її цінували та хвалили, зокрема бать­ки. Тому переживання будь-яких власних невдач є для неї доволі бо­лісними. Дитина шкільного віку не надто емоційно виражає реакцію на ситуацію неуспіху, стримує образу. Однак дитина дошкільного віку може плакати, кричати і навіть поводитися агресивно.

Першою реакцією дитини на ситуацію невдачі є протест, адже вона докладала зусиль, старалася. Саме тому завдання батьків у та­кому разі — навчити дитину адекватно реагувати на поразки, усві­домлювати їх та долати.

Зазвичай батьки прагнуть виховувати свою дитину перемож­цем, із дитинства налаштовують її на успіх, здобуття першості в усіх сферах життя. Проте іноді дитина помиляється, а батьки не завжди готові визнати її невдачі та разом їх подолати.

Під час ситуацій неуспіху дітей дошкільного віку батькам варто дотримуватися такої послідовності дій: надати змогу дитині вира­зити негативні емоції, а потім підтримати її, поспівчувати.

Основна допомога для дитини, яка переживає невдачу, — це «промовляння» батьками її образи, тобто прийняття ними її болю та страждання. У такий спосіб дитина розуміє, що її почули, визна­ли її право на помилку та на те, щоб через неї засмучуватися. Також важливо, щоб дитина повною мірою пережила своє розчарування. Для цього не слід її заспокоювати, сварити чи висміювати.

Батькам слід навчати дитину досягати мети, докладати зусиль, але не варто вимагати від неї лише найліпших результатів. Незалеж­но від ситуації успіху/неуспіху, дитина має відчувати, що її люб­лять і підтримують. Якщо результат роботи дитини не виправдав очікувань батьків, все одно варто похвалити її за те, що вона стара­лася, працювала.

Часто батьки не можуть порозумітися з дітьми лише через те, що мають різні типи темпераменту. Якщо, наприклад, батько — лідер у всіх сферах, його син не зобов’язаний бути таким самим ак­тивним. І вимагати цього від дитини не варто.

Ставлення батьків до перемог і поразок дитини

Кожній дитині притаманний інстинкт виживання. Оскільки її ви­живання залежить від батьків, вона намагається робити все, щоб їм подобатися. Тобто дитина стає відображенням ставлення батьків до неї. Якщо дорослі не вірять у здібності своєї дитини, вона це від­чуває і поступово стає песимістом. У такому разі їй складно досягну­ти будь-якої мети чи виконати навіть просте завдання, бо вона за­здалегідь упевнена, що в неї нічого не вийде.

Іноді батьки несвідомо сприяють формуванню в дитини комп­лексу «перемога за будь-яких умов». Під час організованих змагань такі батьки відкрито демонструють, яке важливе значення вони на­дають перемозі. Відповідно дитина розуміє, що вона не може просто взяти участь у грі, позмагатися, — вона має максимально «виклас­тися», щоб здобути перемогу для батьків. Саме тому поразка пере­творюється для дитини на трагедію, яку вона може переживати про­тягом тривалого часу. Загалом гра є вдалим способом допомогти дитині оволодіти навичками адекватного реагування на ситуації успіху/неуспіху.

Щоб дитина швидше подолала образу, можна запропонувати їй намалювати це почуття на папері. Під час малювання дитина має уявити розмір образи, її колір, форму тощо. Потім малюнок можна порвати на клаптики і викинути або знищити в будь-який спосіб.

Отже, батькам слід зважати на те, що діти переймають їхнє ставлення як до ситуації успіху/неуспіху, так і до життя в цілому, а також копіюють їхню поведінку. Особливо складно пережити ситуацію програшу дитині дошкільного віку, оскільки вона не вміє стримувати емоції, не має навичок адекватного реагування на поразку. Саме тому  батькам варто навчати цьому дитину, а також висловлювати їй підтримку, співпереживати.

Поради батькам щодо оволодіння дітьми навичками адекватного реагування на ситуацію успіху/неуспіху

• Надайте дитині можливість самостійно розв’язувати складні ситуації
• Обов’язково підтримуйте дитину щоб вона відчувала, що ви поруч, і прислуха­лася до ваших порад.
• Не висміюйте невдачі дитини, якими дріб’язковими вони вам не здавалися б. За будь-яких обставин залишайтеся на боці дитини.
• Розповідайте дитині про власні поразки, помилки, переживання, що їх
• супроводжували. Проте не слід асоціювати свої невдачі з невдачами дитини.
• Заохочуйте дитину до прийняття позиції іншої людини, аналізування власних емоцій тощо. Так вона матиме змогу поглянути на себе ніби збоку зрозуміти переживання інших.
• Пам’ятайте, що той, хто програв, — не жертва. Не поспішайте втішати ди­тину — можливо, вона й не збиралася страждати. Ліпше закцентувати увагу на тому, що під час гри, змагання, конкурсу всім було весело та цікаво.
• Не робіть вигляд, ніби нічого не сталося. Якщо після поразки дитини жод­ним чином на це не відреагувати, вона може подумати, що сталося щось на­стільки жахливе, що про це не можна навіть говорити.
• Почекайте, поки мине перше розчарування дитини через поразку. Після цього запропонуйте обговорити, що цього разу їй не вдалося. Також можна проаналізувати прийоми, які застосовували переможці.
• Не порівнюйте свою дитину з іншими, успішнішими дітьми чи тими, кого теж спіткала невдача.
• Навчайте дитину поважати почуття інших. Обов’язково похваліть її, якщо вона відзначилася, досягла успіху. Проте зверніть її увагу на дітей, які про­грали і через це засмутилися. Поясніть, що не варто перед ними хизуватися своєю перемогою, ліпше підбадьорити їх.