Особливості формування соціальної впевненості дитини

Створення необхідних соціальних моральних та психологічних умов для повноцінного життя дитини, оптимального її розвитку,  підготувати її до соціальної активності, ініціативних та творчих звершень, сформувати соціальну впевненість — одне з основних стратегічних завдань дошкільної освіти. Адже до­шкільний навчальний заклад відіграє особливу роль у процесі соціалізації дитини. Насамперед ця роль полягає у:

  • становленні соціального досвіду, соціальної компетентнос­ті дитини;
  • забезпеченні її поінформованості;
  • формуванні певної моделі соціальної поведінки, здатності бути адекватним ситуації, вимогам та очікуванням автори­тетного дорослого;
  • розвитку соціальних потреб, мотивів поведінки та діяль­ності.

Основними напрямами соціального розвитку дитини є:

  • засвоєння правил міжособистісних взаємин;
  • взаємодія суб’єкта з предметом у світі постійних речей.

Умовами соціального розвитку дитини є:

  • посередництво дорослого; рівноправне партнерство з однолітком;
  • збагачене освітнє середовище, насичене діяльністю та вза­ємодією з однолітками і дорослими на умовах співпраці.

Модель успішної соціалізації дитини

Модель дає можливість уявити складові успішної соціаліза­ції як процес, яким можна управляти в умовах освітнього просто­ру дошкільного навчального закладу. Основні складові Моделі — такі:

  • портрет випускника дошкільного навчального закладу;
  • соціальне пізнання;
  • емоційне благополуччя;
  • регуляторний досвід;
  • освітнє середовище;
  • взаємодія з однолітками і дорослими.

Портрет випускника дошкільного навчального закладу як очі­куваний результат освітньої діяльності в дошкільному навчаль­ному закладі демонструє всі аспекти успішної соціалізації дитини до шести-семи років. Цей результат неможливо отримати, застосо­вуючи лише традиційну модель дошкільної освіти, зорієнтовану переважно на передання дитині знань, умінь і навичок. Новим орі­єнтиром для освітньої діяльності та педагогічного впливу стає сама дитина як суб’єкт соціального пізнання і діяльності у взаємодії з однолітками та дорослими в соціальному середовищі.

Соціальне пізнання — практичні враження чуттєво-емпірично­го пізнання соціальної дійсності, отримані дитиною у спільній діяль­ності з іншими людьми (дітьми різного віку, дорослими). Соціальне пізнання передбачає розвиток соціальної компетентності дитини, що полягає у її здатності ефективно взаємодіяти з людьми в системі міжособистісних взаємин. Процес соціального пізнання дає змогу дитині засвоїти об’єк­тивно задані норми суспільства та постійно стверджуватися як со­ціальний суб’єкт.

Емоційне благополуччя — психічний стан максимального емо­ційного комфорту дитини в природному та соціальному середовищі. Для забезпечення емоційного благополуччя дитини в дошкіль­ному навчальному закладі необхідно подбати про:

  • розвиток базового почуття безпеки (відчуття спокою і за­хищеності, відсутності негативних переживань). Це почут­тя залежить від близьких людей — дорослих та однолітків, від яких дитина отримує підтримку та допомогу в склад­них ситуаціях. Почуття безпеки — це впевненість дитини в тому, що завжди можна знайти правильне розв’язання будь-якої проблеми та сподіватися на допомогу. Внаслідок цього дитина відчуває впевненість та довіру до інших ді­тей та дорослих;
  • формування почуття приналежності (почуття того, що тебе розуміють і приймають, одночасне відчуття винятко­вості та спорідненості, схвалення та повага інших). У про­цесі взаємодії з іншими дітьми дитина освоює простір спілкування, демонструє характер емоційної близькості та взаємної зацікавленості, що забезпечує розвиток шляхів її соціального пізнання та позитивні взаємини з партнерами;
  • створення атмосфери емоційно-забарвленого спілкування як різновиду соціального емоційної близькості та взаємної зацікавленості, що забезпечує розвиток шляхів її соціального пізнання та позитивні взаємини з партнерами;
  • спілкування, основаного на по­чуттях та емоціях його учасників (дітей і дорослих). Педа­гогам важливо працювати над розширенням свого педаго­гічного репертуару, використовувати різні комунікативні техніки: емпатичного (активного)слухання, використання «Я-повідомлень» і «Ти-повідомлень», елементів ігротерапії, казкотерапії тощо.

Регуляторний досвід — усвідомлення дитиною своєї соціа­льної ролі в групі як сукупності прав, обов’язків і правил, що ви­значають її поведінку в певній соціальній ситуації. Для набуття дитиною регуляторного досвіду важливе значення має вміння педагога  використовувати  педагогічний  потенціал  соціальних ситуацій, що виникають стихійно, і трансформу­вати їх у ситуації, що виховують. Це можна назвати «педагогікою моменту», коли виховання ди­тина отримує не під час занять, а під час взаємодії та спілкуванні з однолітками і дорослими. Педаго­ги можуть розвивати вміння дитини регулювати свої поведінкові реакції.

Для розвитку навичок контрольованої поведінки дитини можна засто­совувати такі прийоми:

  • відтворення найпоширеніших ситуацій, у яких виникають психологічні труднощі;
  • виокремлення та розпізнавання типових форм прийнятної та неприйнятної поведінки;
  • набуття і закріплення позитивних стереотипів поведінки та способів розв’язання конфліктів;
  • розвиток навичок самостійного вибору і за­своєння дитиною відповідних форм реакцій та дій у різних ситуаціях;
  • обігрування ситуацій з характерними для певної групи проблемами спілкування і пове­дінки дитини;
  • реагування на внутрішні негативні пережи­вання дитини, що відбувалися раніше в дитя­чому садку або вдома;
  • відгадування загадок на розв’язання конфлікт­них ситуацій;
  • створення самостійних ігор-фантазій з проекцією нових емоційних проблем та актуальних пропозицій;
  • розроблення завдань на активізацію позитивних емоцій­них виявів;
  • закріплення нових форм соціального реагування тощо.

Освітнє середовище — насичення середовища групового про­стору різноманітними сенсорними стимулами, що спонукають дити­ну до діяльності у взаємодії з однолітками та дорослими. Складови­ми освітнього середовища є:

  • предметно-ігровий простір;
  • соціальний компонент;
  • природний компонент;
  • простір Я дитини.

Важливо використовувати всі можливості освітнього середови­ща для створення пріоритету дитячого буття, різноманітної діяль­ності у взаємодії з однолітками і дорослими.

Взаємодія дорослого з дитиною. Процес успішної соціалізації дитини дошкільного віку не відбу­вається автоматично. Він можливий, якщо педагог усвідомлює, що має виконувати для дитини роль посередника між її життям у роди­ні та цілим світом, у який він поступово входить. За таких умов пе­дагог має емоційно співпереживати дитині, приймати її установки, виражати щиру віру в її можливості та створити атмосферу взаємо­розуміння. Під час створення умов для успішної соціалізації дитини до­шкільного віку варто дотримуватися таких правил:

  • не можна
  • давати прямих оцінок особистості та характеру дитини;
  • навішувати ярлики;
  • давати категоричні накази.
  • варто
  • обережно ставитися до похвали. Вона має бути не прямою (тобто оціночною), а описовою, і стосуватися лише діяльності дитини. Похвала, яка не відповідає дійсності та уявленням дитини про себе, може сприй­матися як насмішка чи засіб маніпуляції з боку дорос­лих або як вияв їхньої нещирості А надлишок похва­ли може посилити внутрішню невпевненість дитини в собі;
  • уникати негативних висловлювань (наказів, розпо­ряджень, погроз, попереджень, нотацій, повчань), які можуть перешкоджати взаєморозумінню та спільним діям дітей і впливати на поведінку дитини, обмежую­чи її активність та самостійність.

Дорослий може пришвидшити процес соціалізації дитини, зокрема:

  • навчити способів надання допомоги іншим дітям;
  • забезпечити визнання досягнень і талантів дитини;
  • спонукати ділитися своїми почуттями;
  • розвивати навички співпраці, уміння взаємодіяти з партне­рами по грі та іншим видам діяльності;
  • залучати дитину до планування та участі у спільній роботі.

Дорослий має спонукати дитину до співпраці в проблемних ситуаціях. При цьому важливо не давати поради, готові рецепти та рекомендації. Варто бути для дитини помічником у пошуках розв’язання проблемної ситуації. Важливою в цьому контексті є внут­рішня позиція дорослого щодо дитини, зокрема бажання:

  • чути дитину;
  • підтримувати дитину в здобутті впевненості в собі;
  • приймати почуття дитини, а не оцінювати та засуджува­ти їх;
  • вірити в здатність дитини самотужки розв’язати власні проблеми — не варто одразу ж намагатися зробити все за дитину самому;
  • сприймати дитину як самостійну особистість — не слід брати на себе відповідальність за вибір дитини.

Взаємодія дитини з однолітками. Для дитини спілкування з однолітками відрізняється від спілку­вання з дорослими. Насамперед, спілкування з ровесниками є більш емоційним та розкутим. Дитина дошкіль­ного віку в спілкуванні з однолітками в 9-10 разів частіше демонструє експресивно-мімічні прояви різних емоційних станів — від обурення до бурхливої радості, від ніжності та спів­чуття до злості, — ніж зазвичай. Дитина дошкільного віку частіше погоджується з од­нолітками, ніж з дорослими, і конфліктує також переважно з ровесниками. Вже з чо­тирирічного віку одноліток стає для дити­ни найбільш цікавим партнером по спілку­ванню, взаємодія з ним є важливішою, аніж з дорослим. Особливістю таких контактів є їх нестандартність та нерегламентованість. Цій взаємодії властива особлива розкутість, спонтанність, довільність.

Така свобода у спілкуванні дає дитині змогу проявити свою оригінальність та самобутнє єство. Якщо поведінка дорослого є для неї еталоном культурно-внормованих зраз­ків поведінки, то одноліток створює умови для індивідуальних, невнормованих, вільних проявів. Природно, що з віком взаємодію між дітьми дедалі більше підпорядковують уста­леним правилам. Однак нерегламентованість та розкутість, використання непередбачуваних і нестандартних засобів у спілкуванні залишаються особливою ознакою дитячих кон­тактів аж до кінця дошкільного віку.

Ще однією особливістю контактів між ді­тьми є переважання ініціативних дій над діями у відповідь. Наприклад, дитина не здатна продовжити та розвинути діалог, який не складається через відсутність відповід­ної активності партнера. Для неї значно важ­ливіша власна дія або вислів, ініціативу однолітка вона здебільшо­го не підтримує. Ініціативу дорослого дитина приймає та підтримує приблизно вдвічі частіше. Тобто у сфері спілкування з ровесниками чутливість до впливів партнера в дитини дошкільного віку є значно меншою. Така неузгодженість комунікативних дій часто призводить до конфліктів, протестів та образ.

Основні компоненти соціалізації особистості в освітньому просторі

Уміле керування спілкуванням і взаємодією дітей в освітньо­му просторі дошкільного навчального закладу дає змогу педагогу успішно соціалізувати дитину дошкільного віку.

В освітньому процесі основними компонентами соціалізації особистості є:

  • комунікативний — містить різноманітні форми і спосо­би оволодіння мовою та мовленням, інші види комунікації (словесне, невербальне спілкування, інформаційні техно­логії) та використання їх у різних обставинах діяльності і спілкування;
  • пізнавальний – засвоєння знань про навколишню дійсність, становлення системи соціальних уявлень, узагаль­нених образів у процесі навчання і виховання, під впливом засобів масової інформації та у спілкуванні. Виявляється в ситуаціях пошуку та засвоєння інформації за власною іні­ціативою дитини для розширення, поглиблення та уточ­нення своїх уявлень про світ;
  • поведінковий — засвоєння дій, моделей поведінки: від на­вичок гігієни, побутової поведінки до умінь у різних ви­дах ігрової, художньої, трудової діяльності, засвоєння різ­них правил, норм, звичаїв, заборон, що склалися у процесі суспільного розвитку, прилучення до культури суспільства;
  • ціннісний — система проявів мотиваційно-потребової сфери особис­тості: ціннісні орієнтації, що визна­чають вибіркове ставлення дитини до цінностей суспільства, розуміння і «привласнення» значення предме­тів, соціальних явищ, подій.

Отже, успішний процес соціалізації дитини дошкільного віку як цілеспрямована і систематична робота педагогічного колекти­ву можливий на основі такої моделі, що сприяє усвідомленню всіх її складових та дає змогу керувати соціальною ситуацією розвитку дитини в освітньому просторі дошкільного навчального закладу.  

Залишити відповідь

Ви можете використовувати ці HTML теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.