Поради батькам щодо запобігання ранньої шкільної дезадаптації

 

          Вступ до школи і період адаптації до нових умов дослідники часто відносять до найдраматичніших подій у житті дитини. Це пов’язано з психологічними труднощами пристосування дітей до систематичного шкільного навчання. При цьому рівень дезадаптації дітей і форми її прояву відрізняються за ступенем виразності — від легких поведінкових і мотиваційних порушень, пов’язаних зі шкільним життям, відмовою дітей відвідувати школу на ранніх етапах навчання, і до виникнення шкільної фобії. Дослідження психологів Росії й України свідчать, що від 20% до 56% дітей страждають від дезадаптації саме на перших етапах шкільного життя.

          Шкільна дезадаптація є явищем, що характеризує нездатність дитини виконувати запропонований обсяг і досягати бажаної якості навчальної, соціально-психологічної, поведінкової, ігрової та іншої діяльності, без здійснення якої вона не може відповідати соціальній позиції школяра. Тобто рання шкільна дезадаптація не дає дитині змоги зайняти позицію школяра по суті.

Причини виникнення ранньої шкільної дезадаптації

          Визначальними чинниками виникнення ранньої шкільної дезадаптації є неадекватна оцінна діяльність вихователів і батьків, а відтак — неадекватна самооцінка дитини. Адже самооцінка дітей грунтується на інформації, яку вони отримують про самих себе від своїх батьків, вихователів та однолітків. Ця інформація або дає їм упевненість у собі, психологічно підтримує, допомагає самостійно домагатися успіху і виробляти позитивну самооцінку, або спричиняє невротичні реакції і знижує самооцінку дітей. Занижена оцінка вихователем або батьками може призвести до виникнення у дітей тривожних станів та порушень нормативного розвитку психічних процесів.

          Адаптація до умов шкільного навчання потребує істотної перебудови пізнавальної, мотиваційної та емоційно-вольової сфер особистості дитини. Сприятливий збіг соціальних умов веде до адаптованості, несприятливий — до дезадаптованості. Для того, щоб навчальний процес був успішним, діти мають адаптуватися до найрізноманітніших аспектів нового для них шкільного життя: до розкладу уроків і навчальних предметів, до класного колективу і окремих його членів, до учителів тощо. Основний напрям розвитку адаптивної активності школяра безпосередньо пов’язаний з процесами оцінки й прийняття ним норм і цінностей нового соціального оточення, до якого він входить, а також сформованих тут форм соціальної взаємодії і предметної діяльності.

         Адаптаційний період у шестирічних першокласників триває у середньому від 4 до 7 тижнів, однак у деяких дітей — і півроку, і рік. У таких дітей, яким довго не вдається адаптуватися, з’являється в’ялість, плаксивість, порушується сон, апе-тит, або навпаки — ці діти надто збуджуються, стають дратівливими та полохливими, крикливими, на уроках відволікаються від навчання.

Чинники, що сприяють ефективній адаптації

         Ефективність адаптації визначається характеристиками середовища і психічних особливостей особистості, тобто тим, наскільки адекватно особистість сприймає себе і навколишній світ, свої соціальні відносини і можливості їх конструювання та перебудови, наскільки вона здатна змінити поведінку у спілкуванні, трудовій і навчальній діяльності.

   Сприятливими чинниками, які відіграють позитивну роль в адаптації дитини до школи, є:

  • адекватна самооцінка дитини;
  • повна сім’я;
  • високий рівень освіти батька і матері;
  • правильні методи виховання в родині;
  • відсутність у родині конфліктних ситуацій;
  • дружні взаємовідносини у групі однолітків;
  • шкільна зрілість;
  • позитивне ставлення педагогів у дошкільному навчально¬му закладі та у школі;
  • позитивне спілкування з дорослими тощо.

Роль сім’ї у підготовці дитини до шкільного навчання

          На жаль, сьогодні батьки здебільшого не мають достатніх знань щодо виховної функції сім’ї. Допомогти їм оволодіти такими знаннями покликані педагоги дошкільних навчальних закладів. Особлива роль тут належить вихователю-методисту, який за своїми посадовими обов’язками має акумулювати і поширювати психолого-педагогічні знання як серед педагогів, так і серед батьків вихованців.

   Взаємодія дошкільного закладу з батьками посідає важливе місце і в структурі заходів із профілактики ранньої шкільної дезадаптації, оскільки передумови її виникнення у дітей часто формуються саме у сім’ї. Лише разом, у тісній співпраці педагогів і психологів дитячого садка з батьками можна досягнути позитивного ефекту психопрофілактичної роботи.

Загальновизнано, що сім’я, сімейне виховання є одним з найважливіших детермінантів становлення та розвитку особистості. Якщо батьки постійно говорять дитині, що вона «невдаха, нехлюй, телепень», то вона рано чи пізно починає у це вірити. Але спочатку у дитини відбувається внутрішній конфлікт.    Адже дитина знає, що не така вона вже й погана, що намагається порадувати своїх батьків, а вони цього не помічають, намагаючись підігнати її під свої мірки. Внаслідок цього конфлікту виникає нервове напруження, з яким дитина не може впоратися. Вона або пристосовується до непомірних вимог дорослих, або починає опиратися, що провокує конфлікти з батьками. Якщо батьки не змінюють власну «виховну політику», то у дитини виникає нервовий розлад, невроз, який може спровокувати виникнення ранньої шкільної дезадаптації, а також призвести до ускладнення пристосування до нових соціальних умов у дорослому житті. З огляду на це визначимо негативні і патогенні чинники сімейного виховання, які призводять до утруднення адаптаційних процесів.

Негативні чинники сімейного виховання:

  • нерозуміння батьками своєрідності особистісного розвитку дитини;
  • неприйняття індивідуальності дитини;
  • невідповідність вимог та очікувань батьків можливостям і потребам дитини;
  • негнучкість у відносинах з дітьми;
  • нерівномірність виховання у різні роки життя дитини (ефекти батьківської депривації у перші роки і гіперопікака надмірний контроль надалі) ; непослідовність у спілкуванні з дітьми;
  • неузгодженість підходів до виховання дитини між батьками.

Патогенні чинники сімейного виховання:

  • нерівномірність у ставленні до дітей;
  • високий рівень тривожності дітей як результат неадекватної вимогливості батьків;
  • формування емоційної залежності дітей від батьків;
  • феномен «заміни» індивідуальності дитини невротично зміненим образом Я батьків;
  • невротично мотивований характер взаємодії з дітьми;
  • надлишкова принциповість у відносинах з дітьми, недовіра до їхнього досвіду, нав’язування своєї думки і приниження почуття їхньої гідності;
  • індукційований вплив на дітей патології психіки батьків.

Спрямованість роботи педагогів з батьками

Отже, мета роботи педагогічного колективу дошкільного закладу з батьками вихованців — створити всі можливі умови для успішної адаптації дитини у сім’ї, дитячому садку, а згодом і у школі та в суспільстві. Насамперед, робота педагогів має бути спрямована на згуртування сім’ї, що передбачає:

  • емоційну підтримку батьків;
  • розвиток системи взаємодії батьків — у сім’ї, між сім’ями, між сім’ями та соціальними інститутами;
  • зниження ризику повсякденного стресу;
  • зниження ризику вживання алкоголю та наркотиків у сім’ї;
  • зниження ризику хронічного конфлікту в сім’ї.

Особливості гуманістично спрямованої взаємодії дорослих з дітьми

         Один з піонерів досліджень взаємодії дорослого з дитиною Альфред Адлер визначальними поняттями у вихованні вважав рівність, співробітництво і природні результати. З цими поняттями пов’язані два головних принципи виховання: відмова від боротьби за владу і врахування потреб дитини. Альфред Адлер наголошував, що потрібно навчити батьків поважати унікальність, індивідуальність і недоторканість дітей з раннього віку. Основоположним принципом сімейного виховання, за Альфредом Адлером, є взаємоповага членів сім’ї. Самосвідомість дитини він ставив у пряму залежність від того, наскільки її люблять і поважають у сім’ї. Спілкування батьків з дітьми має базуватися на трьох головних принципах:

  • у всіх ситуаціях батьки мають підтримувати у дитини позитивний образ Я;
  • треба говорити про ситуацію чи вчинок дитини, уникаючи негативних оцінних суджень стосовно її особистості. Висловлювання дорослого не повинні містити діагноз і прогноз подальшої долі дитини;

   Основна увага гуманістично спрямованої психології концентрується на таких уміннях дорослих:

  • активно слухати, тобто вмінні чути, що дитина хоче сказати;
  • висловлювати почуття і вживати слова, доступні для розуміння дитини;
  • використовувати принцип «обидва праві» для розв’язан¬ня конфліктних ситуацій, тобто вміння домовлятися з дитиною так, щоб результатами розмови були задоволені обидва учасники конфлікту.

   Образ Я дитини старшого дошкільного віку багато у чому залежить від її індивідуальності, характеру її переживань і реальних можливостей вихователя: вміння надати допомогу, показати перспективу, вселити віру в успіх справи тощо.

Правила сімейного виховання

 Ми переконані, що уникнути ранньої шкільної дезадаптації дітей дасть змогу їх здорове виховання, підґрунтям якого є прийняття дітей такими, як вони є, їх підтримка, безумовна любов до них і турбота про них. З огляду на це педагоги мають дотримуватися самі і рекомендувати батькам правила сімейного виховання.

   Підвищуйте самооцінку дитини:

  • ставтеся до дитини як до абсолютно самодостатньої особистості, поважайте її. Ваш тон і стиль спілкування з дитиною мають переконувати її, що вона — цінна особистість, повноцінна людина, тому з нею розмовляють шанобливо, без принижень і образ;
  • виявляйте любов у стосунках з дитиною; якомога зрозуміліше пояснюйте дитині, чого від неї хочете;
  • уникайте слів «завжди» і «ніколи». «Ти завжди думаєш лише про себе!»; «Ти ніколи не приходиш з вулиці вчасно!» — подібні фрази переконують дитину у невмінні поводитися інакше. Ліпше сказати так: «Інколи я відчуваю, що ти забуваєш про інших»; «Я знаю, що ти позбавишся цієї поганої звички і станеш ввічливим (ввічливою), добрим (доброю), люблячим (люблячою) хлопчиком (дівчинкою), що поважає інших»;
  • учіть дитину компенсувати все те, що принижує її гідність. Тобто допомагайте їй спрямовувати свої зусилля для досягнення успіху у тій сфері, де вона найсильніша — музиці, спорті, образотворчості тощо, щоб дитина могла, напри¬клад, сказати собі: «Можливо, я не найкраще у групі рахую, проте я дуже гарно співаю»;
  • виховуйте у дитини впевненість у собі. Не забувайте, що дитина, як і кожна людина, має право на помилку.

   Правильно ставтеся до вчинків дошкільників:

■навчайте дітей відповідальності за здійснені вчинки: слід давати дитині можливість зрозуміти скоєне, оцінити його. Обговорюйте лише вчинок і його результат, а не принижуйте гідністьдитини чи вказуйте на недоліки особистості;

■не вживайте звинувачувальних фраз на кшталт: «Ти мені набрид!»; «Навіщо ти знову так зробив?». Натомість слід вживати фрази, з яких випливає ставлення батьків до вчинку, а не до дитини: «Мені неприємно, коли ти так зі мною розмовляєш»; «Мені боляче, коли сусіди скаржаться на тебе»;

■тон, яким проголошується вимога чи заборона, має бути скоріше дружнім, пояснювальним, ніж примусовим;

■оцінюйте не лише вчинки, а й їх мотиви;

■не залишайте поза увагою правильні вчинки дитини: вони заслуговують на схвалення.

   Виважено ставтеся до покарання дитини:

■перш ніж карати дитину, завжди вислухайте її пояснення з приводу того, що трапилося, і намагайтеся зрозуміти її, а вже потім оцінювати її вчинок;

■покарання не має бути надмірним і надто тривалим за часом;

■не застосовуйте жорстокі фізичні покарання;

■пояснюйте дитині, за що її покарано, щоб вона розуміла наслідки своїх дій;

■давайте дитині зрозуміти, що ви її любите, що вас не влаштовує не вона сама, а її поведінка.

   Установлюйте довірчі стосунки між усіма членами сім’ї:

■не допускайте авторитарного стилю спілкування, власного самоствердження за рахунок дитини, гіперопіки і, навпаки, гіперпротекції та егоцентричного виховання;

■не переносьте міжособистісні конфлікти дорослих на взаємини з дитиною;

■визнавайте власні помилки у вихованні та відповідно перебудовуйте свої стосунки з дитиною;

■ставтеся до дитини як до повноправного члена сім’ї зі своїми обов’язками і правами; розвивайте дитячу відповідальність, виховуйте у дитини вміння турбуватися про інших;

■даруйте дитині час від часу подарунки і влаштовуйте їй свята, бо саме від цього діти старшого дошкільного віку отримують найбільше радощів;

■завжди розмовляйте з дитиною щиро, відверто, подавайте

інформацію доступно для неї. Не можна обманювати дитину лише тому, що вона ще мала, а відтак, не в змозі зрозуміти щось;

■уникайте пустих обіцянок: свої обіцянки дитині потрібно виконувати;

■завжди емоційно підтримуйте дитину;

■навчайте дитину виражати свій гнів, адже не вихлюпнуті назовні почуття агресії можуть завдати шкоди адаптації дитини і призвести до різних хворобливих проявів — насамперед психосоматичних (біль у животі, підвищення тиску тощо). Тому дитину потрібно вчити цивілізовано виражати свої почуття протесту, незгоди, роздратування, злості, так само як і почуття провини, сорому, горя, радості.

   Заздалегідь готуйте дитину до шкільного життя:

■підтримуйте дитину у прагненні стати школярем, виявляйте інтерес до її справ і досягнень, допомагайте майбутньому першокласнику підтверджувати значущість його майбутнього становища і діяльності;

■обговорюйте з дитиною ті норми і правила, з якими вона зіткнеться у школі. Пояснюйте їй доцільність цих правил;

■організуйте раціональний розпорядок дня майбутнього першокласника;

■намагайтеся перед бачити та попередити ті проблеми, які можуть виникнути у дитини на першому етапі навчання;

■емоційно підтримуйте бажання майбутнього першокласника досягти успіху, схвалюючи його: «Молодець!», «Як гарно!»;

■поважайте думку своєї дитини про вихователя: для дитини старшого дошкільного віку вихователь часто є більш авторитетним, ніж батьки;

■не залякуйте дитину школою, але й не забувайте, що навчання – це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно змінить життя дитини, але він не має позбавляти її радощів, ігор. Давайте зрозуміти майбутньому першокласнику, що у нього буде час і для розваг.

   Завдання педагогів — налагодити довірчі стосунки з батьками вихованців, щоб вони знали: якщо у них виникають проблеми у процесі виховання дитини чи спілкування з нею, вони завжди зможуть отримати кваліфіковану допомогу у дошкільному навчальному закладі. Це дасть змогу уникнути у майбутньому багатьох проблем.

Як спланувати дозвілля дошкільнят

     Від двох до шести років – це один з найважливіших періодів формування людської особистості. В цьому віці дитина осягає більшу частину свого розмовного словника, вчиться спілкуванню, елементарній граматиці, кольоровому і звуковому світосприйняттю, дрібній моториці, розвиває грацію та зграбність на все подальше життя.

     В дошкільному віці закладається любов до праці, до читання, повага до оточуючого світу, основні поведінкові поняття. А, крім цього всього, це найчарівніший час, коли дитина тільки осягає чарівність світу книг, вірить в дива та святого Миколая, вона легко запам’ятовує віршики і з задоволенням їх розповідає. Це як родючий ґрунт, в який можна безмежно засівати зерна, а вони будуть давати паростки, не виснажуючись. В грі, яка одночасно є життям, діти вчаться, а навчаючись – граються.

    Сучасне життя не дозволяє більшості батьків залишати дітей вдома, виникає необхідність віддавати їх до дитячих садочків. Зрозуміло, що сьогоднішня система освіти є недосконалою, але в садочку діти рано привчаються до співпраці з іншими, до вміння досягати компромісів. Саме в садочку вони вперше добровільно діляться іграшками, увагою дорослих, там же вони готують свята, вчать пісеньки. Є дуже багато різноманітних методик раннього розвитку дітей, їхнього виховання та навчання. Дошкільні заклади беруть на озброєння праці Домана, Зайцева, Монтесорі та дуже багато інших цікавих і адаптованих моделей. Кожна хвилина малюків в садку зайнята: спортивні заняття, музика, мова, правила поведінки, малювання, ліплення, дрібна моторика.

     На сьогоднішній день і діти, і вихователі зайняті цілий день, проте виникають моменти, коли між заняттями з’являється хвилина, наприклад, їсти ще рано, а малювати вже немає часу. Тоді в пригоді дорослим стають барвисті та цікаві дитячі журнали. Для забезпечення дозвілля під час таких «перерв» сьогодні розповсюджена практика співпраці дитячих садків з редакціями журналів. До речі, не лише вихователям корисно мати журнал в запасі – допоможе він і батькам.

     До початку занять в садочку, вранці, коли батьки приводять дітей, є півтори години: когось привели о сьомій тридцять, когось о дев’ятій. Звичайно, можна дістати іграшки, а можна відкрити журнал і разом почитати коротеньку казочку, в якій за пів сторінки тексту і багато цікавих ілюстрацій відбуваються різноманітні дива, герої встигають потрапити в пригоду та успішно з неї вибратися. Потім казочку можна й обговорити, адже діти люблять обговорювати малюнки, події. Журнал може пропонувати також невеличкі майстрування, коли за кілька хвилин з допомогою ножиців та клею можна зробити щось надзвичайне. Діти люблять вирізати, майструвати, клеїти, а якщо потім виріб можна використати чи показати батькам, бабусям, дідусям, друзям, то це має свою подвійну користь. В плані вигадок для простих дитячих виробів, дитячий журнал – незамінний помічник будь-кому з дорослих.

     Пропонують журнали і велику підбірку віршів, з простим чітким мотивом, гарним сюжетом. Їх можна і під час перерви почитати, і в сценарії використати. Ще на сторінках видання є загадки та скоромовки, які є незамінними помічниками для розвитку логіки та зв’язного мовлення. Старші діти можуть їх прочитати самі, а молодшим читають вихователі та батьки. Дитинство кожного дорослого починалося з найпростіших віршиків та цікавих загадок, які з задоволенням згадуються і в дорослому віці, бо ж те, що запам’яталося в дитинстві – це скарб усього життя.

     Крім вище названого, дитячі журнали пропонують і настільні ігри, і логічні загадки, і анаграми. Цікавим є таке нововведення. Сьогодні, напевно, кожен садочок має дискові програвачі, та й сучасні діти з малечку знаються на електроніці, з раннього дитинства призвичаюючись до електронних носіїв інформації. Вони з задоволенням слухають аудіо казки і з таким же задоволенням граються в прості ігри, запропоновані дисками – додатками до журналу, розвиваючи таким чином і увагу, і всі види пам’яті: і слухову, і асоціативну, і зорову тощо.

     Барвистий журнал, з усіма своїми вправами, забавами, завданнями, розповідями – це те, що кожна дитина з задоволенням візьме до рук і на якийсь час порине в його чарівний світ. Усе, що вимагають різні методики розвитку, як сучасні, так і класичні, можна знайти на кольорових сторінках. В теперішніх садках, з яких діти ідуть до школи, вміючи читати, писати, та володіючи неабияким словниковим запасом, красивий і корисний посібник стане в пригоді розробникам навчальних планів та занять.

Залишити відповідь

Ви можете використовувати ці HTML теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.