До групи мовленнєвих порушень належать:
- дислалія (порушення звуковимови);
- порушення голосу (дистонія та афонія);
- ринолалія (порушення звуковимови і тембру голосу, пов’язане з вродженим дефектом будови артикуляційного апарату);
- дизартрія (порушення звуковимови та мелодико – інтонаційної сторони мовлення, зумовлені недостатністю іннервації м’язів артикуляційного апарату);
- заїкання;
- алалія (відсутність або недорозвиток мовлення у дітей, зумовлене органічним ураженням головного мозку);
- афазія (повна або часткова втрата мовлення, спричинена органічним локальним ураженням головного мозку);
- загальний недорозвиток мовлення;
- порушення письма (дисграфія) та читання (дислексія).
Діти з мовленнєвими порушеннями мають функціональні або органічні відхилення у стані центральної нервової системи. Вони часто скаржаться на головні болі, нудоту, запаморочення. У багатьох дітей спостерігаються порушення рівноваги, координації рухів, не диференційованість рухів пальців та артикуляційних рухів. Під час навчання вони швидко виснажуються, втомлюються. Їм притаманні дратівливість, збудливість, емоційна нестійкість. У них спостерігається нестійкість уваги і пам’яті , низький рівень контролю за власною діяльністю, порушення пізнавальної діяльності, низька розумова працездатність; часто виникають невротичні реакції на зауваження, низьку оцінку.
Якщо корекція розпочата вчасно (з 3-4 років), то у більшості випадків до початку шкільного навчання порушення мовлення вдається повністю подолати, після чого дитина може вступати до загальноосвітньої школи.
Тому для правильного визначення мовленнєвих порушень обов’язково слід звернутися до логопеда. Лише логопед володіє необхідним арсеналом прийомів, які дають змогу правильно визначити тип та причину порушення, а також розробити індивідуальну систему корекційної роботи, що враховує особливості саме вашої дитини.
Виділяють два основні види алалії: моторну та сенсорну.
При моторній алалії грубо порушується розвиток власного мовлення дитини, але збереженим (в основному) залишається розуміння мовлення інших. Мовлення дитини формується зі значним запізненням (перші фрази з’являються після 3 років), а у тяжких випадках мовлення може з’явитися лише у шкільному віці. Навіть за умови постійного логопедичного супроводу воно залишається недосконалим. Особливо страждають читання та письмо.
При сенсорній алалії грубо порушується розуміння мовлення. Дитина, не розуміючи оточуючих, не в змозі засвоювати словесні (вербальні) знання про довкілля. Власне мовлення дитини практично не формується або формується спотворено.
Такі діти часто нагадують глухих, але, на відміну від глухих і дітей зі зниженим слухом, їхній фізичний слух збережений, голос дзвінкий, вони добре розуміють і передають інтонацію. Батьки таких дітей часто говорять, що в різних ситуаціях дитина то чує звернення до неї, то не чує. Такі діти краще сприймають мовлення тих людей, з якими більше спілкуються (це може бути мама, няня, вихователька у садочку), а також немовленнєві звуки, музичні інструменти, звукові та шумові іграшки тощо. Іноді дитина може навіть повторити за дорослим окремі звуки, слова, іноді речення, не розуміючи при цьому сказаного.
Причина моторної алалії — порушення мовно-рухової сфери. Однак, на відміну від дизартрії, при алалії іннервація артикуляційного апарату збережена. Дитина може правильно виконати достатньо складні рухи язичком, дивлячись на себе у дзеркало, але без дзеркала такі самі рухи вона зробити не може, бо не відчуває положення органів артикуляції. Ось чому, розуміючи мовлення оточуючих, діти з алалією іноді не можуть повторити навіть окремі звуки. В інших випадках вимова окремих звуків може бути збереженою, але об’єднання їх у склади і слова для дітей виявляється недоступним. Навіть після того, як у дітей з’являються слова, зберігаються труднощі у побудові речень, їх граматичному оформленні. Такі діти добре розуміють, що говорять неправильно (їхній інтелект є цілком збереженим), але виправити помилку не можуть.
Причиною сенсорної алалії є порушення мовленнєвого (фонематичного) слуху. Звуки мовлення, які в нормі мають розрізнюватися та впізнаватися, діти сприймають як хаотичні звукові коливання або як шум. Через це вони не можуть їх впізнати, а отже, не можуть їх запам’ятати, зіставити з певними словами та значеннями.
За обох форм алалії корекції потребують не лише звуковимова, а й словник дітей, граматична будова мовлення, читання та письмо.
Заїкання – це порушення мовлення досить поширене серед дітей різного віку. Часто заїкання спостерігається також у підлітків і дорослих.
Досить корисним прийомом подолання заїкання одразу ж після його виникнення є організація режиму цілковитого мовчання упродовж 3-5 днів. На цей час слід покласти дитину у ліжко, дати легкі заспокійливі засоби, збільшити час сну (з обов’язковим денним сном); у приміщенні не має бути жодних сильних подразників (телевізора, радіо, яскравих іграшок, яскравого світла тощо). Харчування повинно бути легким, але поживним. Потрібно відмінити будь-які заняття. Атмосфера має бути максимально доброзичливою.
Ці заходи необхідні для того, щоб заїкання не закріпилося у дитячому мовленні. Дитина має забути про випадок, пов’язаний з виникненням заїкання, та про саме заїкання. Якщо ж цього зробити не вдалося і заїкання закріпилося, слід звернутися до психо-невролога та логопеда.
Логопедична робота при заїканні спрямована на розвиток мовленнєвого дихання, плавності та мелодійності мовлення.
Слід знати основні правила мовлення при заїканні:
– добре подумай про те, що хочеш сказати, перш ніж почати говорити;
– початок фрази слід говорити трохи тихіше та повільніше;
– вдих і видих під час мовлення треба робити через рот;
– вдих має бути коротким, але не різким, а видих — довгим і плавним, безшумним;
– зробивши вдих, слід одразу, але плавно починати говорити;
– ніколи не слід говорити на вдихові;
– голосні звуки, особливо наголошені, слід говорити чітко, а приголосні легко і без притиску;
– речення слід ділити на короткі ритмічні відрізки, кожен з яких вимовляється немовби злито, як одне слово;
– не слід напружуватися під час розмови, постава має бути невимушеною.
Для попередження заїкання найсуттєвішим є:
- правильна організація режиму дня дитини;
- своєчасне лікування гострих і хронічних захворювань;
- створення навколо дитини теплої доброзичливої атмосфери;
- забезпечення нормального спілкування дитини з дорослими та однолітками;
- слід з повагою ставитися до інтересів і потреб дитини, а тому не варто примушувати її без крайньої потреби виконувати волю дорослих;
- звертати особливу увагу на стосунки дитини у школі (особливо у підлітковому віці), на те, як вона стверджується як особистість, як реагує на зауваження, поради, критику.
Ринолалія – порушення тембру голосу та звуковимови, обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату
Хронічні порушення носової прохідності можуть спричинятися аденоїдами, поліпами носової порожнини, викривленням носової перетинки. Вони можуть бути вродженими або набутими. Ці порушення усуваються переважно хірургічним шляхом. Паралельно здійснюється і логопедична робота. Вона нагадує роботу при дислалії, однак до неї додається комплекс вправ, спрямованих на розвиток м’якого піднебіння, контролю за проходженням повітря через ніс.
Дизартрія. Дизартрія – це порушення темпу, ритму, голосу, обумовлене ураженням центральної нервової системи.
Іннервація забезпечує певний тонус м’язів, у тому числі і м’язів артикуляційних органів. Якщо вона порушена, виникають паралічі або парези. В одних випадках м’язи сильно напружуються (дитина не може розтягнути губи в усмішці, язик сильно відтягнутий у глибину рота і нагадує напружену кульку тощо), в інших — м’язи навпаки занадто розслаблені (язик великий, неповороткий, куточки рота опущені вниз, носогубні складки розгладжені). Порушення іннервації можуть бути однобічними. У цьому разі язик повернутий у бік, де напруження м’язів вище; дитина не може утримати язик по центру.
Зазначені вади негативно впливають на розвиток звуковимови. У легких випадках недоліки звуковимови нагадують дислалію, однак їхнє виправлення є значно складнішим і тривалішим (таке порушення називають стертою дизартрією). В інших випадках мовлення нагадує нечленороздільне бурмотіння (немовби дитина розмовляє з їжею в роті). Зрозуміти таку дитину дуже важко. У найскладніших випадках мовлення цілком відсутнє (анартрія).
Дизартрія може супроводжуватися порушеннями мовленнєвого дихання (видих короткий, переривчатий), гугнявістю, вадами голосу (голос тихий, затухає під кінець фрази), інтонаційної та ритмічної сторони мовлення (одноманітність, невиразність мовлення). Запущена дизартрія провокує затримку мовленнєвого розвитку дитини та може призвести до загального недорозвитку мовлення, а також до дисграфії, дислексії.
Помітити розлади іннервації у дитини можна досить рано. Наприклад, при деяких формах дизартрій під час годування рідка їжа виливається через ніс, дитина часто захлинається, поперхується. Іноді спостерігається підвищене слиновиділення (слина постійно стікає з куточка рота), що у нормі характерно лише до 1 року — 1 року 6 місяців.
Дизартрії часто поєднуються з іншими вадами рухової сфери: паралічі чи парези ніг або рук, хитка хода, часта втрата рівноваги (особливо, коли дитина заплющує очі), порушення дрібних рухів пальців рук, некоординованість рухів тощо.
Дуже часто (хоч і не завжди) дизартрія спостерігається при дитячих церебральних паралічах.
Дислалія. Дислалія належить до найпоширеніших порушень мовленнєвого розвитку у дошкільнят. Причини її виникнення можуть бути дуже різними, основні з них:
Порушення у будові артикуляційного апарату: неправильний прикус, порушення у будові щелеп, укорочена під’язикова вуздечка, високе чи вузьке піднебіння, відсутність деяких зубів тощо. Це призводить до виникнення так званої механічної дислалії. Незалежно від того, у якому віці виявлено ці порушення, необхідно звернутися до стоматолога чи ортодонта, а якщо дитині виповнилося 4 роки, то і до логопеда.
Наслідування: діти можуть копіювати неправильну звуковимову когось із рідних.
Недоліки слухового сприймання звуків: це порушення не пов’язане зі зниженням гостроти слуху дитини, його причини приховані в недоліках формування уявлень дитини про звуки рідної мови, недостатності слухової уваги та слухового контролю.
Негативні біологічні та соціальні чинники. До них належать: патологія вагітності матері, вживання під час вагітності алкоголю, тютюну, наркотиків, обмеженість спілкування дитини, педагогічна занедбаність тощо.
Не всі порушення звуковимови можна вважати патологічними. Практично кожна дитина молодшого дошкільного віку має певні порушення у вимові звуків. Однак до 5 років такі порушенн вважаються природними, оскільки артикуляційний апарат дитини цього віку ще продовжує формуватися. Водночас збереження вад звуковимови після зазначеного терміну вважаються патологічними і потребують виправлення за допомогою спеціальних вправ, які добирає логопед.
Зазвичай вади звуковимови виявити досить легко. Чимало батьків помічають і знають, які саме звуки не вимовляє дитина. Проте існує хибна думка, що порушення звуковимови виправляються самі по собі. “Не хвилюйтеся, виговориться”, — говорять сусіди, друзі і навіть деякі лікарі. Відвідини логопеда відкладають на невизначений час. Однак порушення закріплюється, і діти, які мають вади звуковимови на момент вступу до школи, одразу потрапляють у групу ризику як схильні до дисграфії.
У попередженні дислалії важливе місче посідає формування правильної мовленнєвої культури. Дитина має чути чітке, правильне мовлення дорослих, щоб наблизити свою звуковимову до мовної норми.
Нові коментарі